Конфуцій (孔夫子) (латинізована форма китайського виразу “Кун-фуцзи”: “Великий майстер Кун”) народився близько 551 року до н.е. у феодальному князівстві Лу, що тепер є частиною провінції Шаньдун. Загалом прийнято, що його батько помер, коли він був ще дуже юним.
Конфуція виховувала його збідніла мати у дуже скромних обставинах. Деякий час він працював сторожем урядових складів, а потім наглядачем за стадами волів та овець міста.
Конфуцій отримав освіту, працюючи в молоді роки як помічник клерка. Хоча він хотів бути призначеним на високу посаду в суді, в корумпованому суспільстві не знайшлося правителя, який би надав йому можливість створити уряд, реалізуючи його політичні ідеали.
Конфуцій почав викладацьку діяльність. Три тисячі молодих людей стали його учнями. Те, що могло початися як неформальне дискусійне товариство, створене Конфуцієм та його друзями, поступово перетворилося на відомий дипломатичний та дворянський навчальний заклад. Кілька його студентів досягли значного впливу. Один з них, наприклад, став управителем та головним радником родини Чжі, яка контролювала державу Лу.
Після тринадцяти років марних скитань Конфуцій повернувся до своєї рідної держави.
Ситуація не покращилася. Коли правитель Лу або його головні радники просили підтримки Конфуція у справах сумнівної вартості, він відмовляв, а коли давав поради, їх зазвичай відкидали. В результаті Конфуцій більшу частину часу проводив, збираючи та редагуючи старі книги чи викладаючи.
У віці сімдесяти трьох років Конфуцій помер. Однак його учні не могли забути, що він означав для них; і завдяки їм Конфуцій вважається найвеличнішим мудрецем Китаю.
Імператор Ву, другий правитель династії Хань (140-87 до н.е.), проголосив державне визнання конфуціанству. Хоча згодом імператори часом вагалися у своєму відданості вченню Мастера Куня, деякі прийняли даосизм або буддизм, в цілому вивчення Конфуція стало основою китайської освіти до появи Республіки у 1911 році.
Конфуцій був першою людиною в Китаї, яка майже своє життя присвятив викладанню; і він заснував школу «по вихованню людських характерів», яка домінували в китайському суспільстві до 20-го століття.
Завдяки цьому — ідеалу вченого — він залишив вічний слід у подальшій історії Китаю, Кореї та Японії.
Прихильність Конфуція до консерватизму та майже романтична прив'язаність до минулого не повинні засліплювати нас від його оригінальності. Він ініціював чотири характерні риси подальшої китайської культури.
Див. також
Джерела