У ході історичного розвитку родове суспільство зазвичай переростало у феодальне. Феодалізм почав зароджуватися в Європі за часів занепаду Римської імперії, коли імперська влада ослабла і державу охопив хаос. У феодальному християнському суспільстві Західної Європи, зрештою, відбулася диференціація сфер релігії, політики та економіки, і кожна з них пішла самостійним шляхом розвитку.
Феодальне суспільство формувалося за політичної системи, в основі якої лежали стосунки «хазяїн-слуга», що проявляли себе на всіх рівнях, як, наприклад, між феодалами різних рангів та їхніми лицарями.
У сфері економіки воно будувалося на основі поміщицької системи натурального господарства. Землі ділилися на наділи, якими керували феодали. Такі землевласники відповідали за всі сторони життя на своїх землях і володіли виключною юридичною владою, залишаючись повновладними господарями на своїй території за відсутності представника національної влади.
Королі володіли обмеженою владою, не більшою, ніж великі феодали. Фермери в обмін на військовий захист передавали свої землі феодалам або монастирям і знову брали їх у борг як феодальні маєтки. Таким чином маєтки поширювалися по всій країні. Лицарі-васали отримували їх від своїх феодалів і за це повинні були служити в їхньому особистому війську.
У той час, як якийсь лицар невисокого рангу міг мати тільки один маєток, кожний король чи великий феодал володів сотнями або тисячами таких маєтків, які він розподіляв серед своїх васалів.
Із точки зору розвитку економіки цей період розпочався з переходу від рабовласницького устрою Давнього Риму до феодальнопоміщицької системи. Деякі землі з цього часу перейшли до рук вільних селян. За своїм соціальним положенням люди в цей період поділялися на чотири категорії залежно від їхнього стосунку до землі: дворянство, вільні селяни, кріпаки й раби.
Розвиток релігійної сторони життя в Європі в період християнських церков за патріархів набув аналогічних тенденцій, як і в політиці та економіці раннього феодалізму, тому в релігійному аспекті його можна назвати християнським феодальним суспільством.
Патріархи, архієпископи і єпископи займали положення, що відповідали великому, середньому і дрібному феодальному поміщику. Король був усього-навсього одним із феодалів, а папа займав положення, аналогічне до патріарха.
Політична система всередині римської церкви мала у своїй основі чіткі ієрархічні стосунки «хазяїна-слуги». Єпископи чи абати, які володіли землями своїх церков, отриманими від віруючих, мали соціальний статус і владу, подібні до феодалів.
Так на рештках Західної Римської імперії Бог побудував феодальне суспільство з новообраних Ним германських народів, яким призначалося зіграти ключову роль у провидінні. Зміцнивши дрібні одиниці у володіннях небесної сторони в трьох сферах — релігійного, політичного та економічного життя, Бог заклав основу для встановлення Свого Царства.
Див. також
Джерела