Якби Адам не згрішив, а досяг дерева життя, тобто став чоловіком, який утілив ідеал творення, за ним пішли б його нащадки, і таким чином виникло б Царство Небесне на землі.
Царство Небесне схоже на людину, яка досягла особистісної досконалості і відображає первісну природу Бога.
Згідно Біблії, Царство Небесне знаходиться в душі «Царство Боже всередині вас є» (Лк.17:20-21) Не на краю світу, а у нас в душі. Де ж знаходиться така душа? Зовсім не там, де людина підкоряється всім силам, діючим у цьому світі, який тоне в хвилях смерті. Її місце там, де ці сили подолані, там, звідки хвилею поширюється благодать життя. Царство Небесне не знайти в світі плоті, його там немає. Відправна точка Царства Небесного знаходиться там, де людина здійснює те, до чого прагне в глибині своєї душі. Знайшовши таке місце, вона може знайти Царство Небесне.
Фрагменти мусульманських священних текстів, на зразок хадісу про нічну подорож Мухаммеда, прямо вказують на реальність Царства Небесного як місцезнаходження душ праведників.
Ця межа визначається не тим, що людина добре знає Біблію і добре говорить. Питання в тому, чого конкретно людина досягла, і яке у неї серце. Врешті-решт, межа між Царством Небесним і пеклом визначається рубежами серця людини та рубежами її звершень.
Царство Небесне являється світом, який є розширенням життя у світі разом з власним дідусем, батьками й дітьми зосередженим на Богові. Тому якщо ви хочете увійти в нього і там жити,то повинні на цій землі створити узи, які дозволять горизонтально відчувати відповідальність, яку ви відчували в одній сім’ї в ролі старшої сестри, молодшої сестри, далі — дружини і матері, а також відповідальність в ролі старшого брата, молодшого брата, чоловіка і батька.
Сьогодні численні віруючі заявляють, що Царство Небесне встановиться лише через їхню релігію. Це фантазія, нонсенс.
Багато релігій кажуть, що Царство Небесне можна встановити лише через вчення їхнього засновника. Погляньте на християнство. Воно розділене на багато деномінацій. Вони, як правило, вважають церкву поза їхньою деномінацією єретичною або сатанинською. В цій реальності життя, якби вони робили це з позиції, наданої Богом, не було б проблем. Але якщо вони роблять це задля власної вигоди та зміцнення своєї деномінації, тоді вони немають чистої мотивації. Всі подібні деномінації зникнуть.
У духовному світі ті люди, які цінували свого партнера, служили і жертвували заради більшого, підуть у вище місце. Це — спільна риса людей Небес. Люди, які потрапляють до вищого духовного світу, — це ті, хто вкладав усе, як вкладав Бог, вкладав та забував про це. Ті, які привели багатьох людей на сторону Бога заради спасіння людства, йдуть до Царства Небесного. Ваше положення та місцеперебування в духовному світі визначається в залежності від того, скількох громадян Царства Небесного ви залучили.
Той, хто хоче йти за грошима, не може йти по стежині вічного життя. Той, хто йде за знаннями, теж не може йти по стежині вічного життя. Де ви знайдете вічне життя — в знаннях та навчанні? Чим більше знань хтось має, чим більше він знає, тим зарозумілішим стає. Господарем зарозумілості, босом зарозумілості є сатана. Це наближає вас до сатанинського світу
Ви не можете піти до Царства Небесного самі. Це значить, що чоловік та жінка повинні стати єдиними. Ви зможете піти до Царства Небесного тільки коли будете цінити батьківську та подружню любов. Ви маєте любити своїх дідуся та бабусю більше, ніж батьків, а батьків більше, ніж подружжя. В цьому полягає сутність та ідеальне гасло Царства Небесного.
Людина, яка живе сама, ніяк не зможе попасти до Царства Небесного. Для такої людини навіть Царство Небесне буде місцем відчаю. У самотньої землі є надія, а у землі відчаю немає навіть і надії, хіба не так?
Ви повинні розуміти, що він завжди буде у вашому тілі та душі. Люди досі не знали цього. Численні святі приходили та приносили свої вчення, але вони намагалися застосувати їх до світу людських стосунків. Вони не змогли зруйнувати цей опорний пункт боротьби в середині людини.
Сатанинський світ йде в пекло, а Божий — на Небеса. Отже, незалежний світ, що живе заради самого себе, потрапить до злого світу, тоді як громадський світ, що живе заради загального, потрапить на Небеса. Перехрестя добра та зла починається з мене. Ось тут знаходяться плоть і душа, одна з яких іде, мотивуючись громадськими засадами, а інша –особистими. Душа на громадських позиціях бореться з тілом, що стоїть на особистих позиціях.
Початковою метою його приходу на землю було не що інше, як створення Царства Небесного. Однак через невіру іудеїв Ісус помер на хресті, не встигнувши створити це Царство на землі. Він дозволив злочинцю, розп’ятому праворуч від нього, увійти в рай разом із ним.
І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! 43І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю! (Лук. 23:43)
Цей злочинець був єдиним, хто вірив у залишеного всіма Ісуса в його останні хвилини.
Доки в Ісуса залишалася надія на те, що він виконає свою місію як Месія, він говорив у своїх проповідях, що люди зможуть увійти в Царство Небесне. Та коли він помирав на хресті, так і не встигнувши завершити свою місію, він сказав злочинцю, що той зможе ввійти лише в рай.
Бог створив Царство Небесне для того, щоб до нього могли увійти живі безгрішні люди. До нього можуть увійти лише ті люди, які відповідають первісному еталону, який визначає Принцип. Тому й сам Ісус зміг би увійти туди, тільки коли б він, принісши порятунок падшому людству, зайняв положення безгрішних Адама та Єви, які були батьками людства, та пішов би туди разом із своїми дітьми. Проте він прийшов і пішов самотній. У нього не було нащадків. Через це він і відправився до раю. Він не зміг увійти до Царства Небесного і перебуває в раю. Місце, де він знаходиться, подібно залу очікування перед входом в Царство Небесне.
Ісус повинен з‘явитися повторно. Він пішов самотнім, тому не зміг увійти до Царства Небесного. Це означає, що він повинен з‘явитися знов. Тільки тоді він зможе туди увійти і, як сказано в Біблії, зв’язати на небі те, що було зв‘язане на землі.
Див. також
Джерела
Про нас