На відміну від британського емпіризму, континентальний раціоналізм, розвинутий Декартом, Спінозою, Лейбніцем та іншими, вважав, що правильне пізнання неможливе через відчуття і може бути здобуте лише через дедуктивний, логічний висновок за допомогою розуму.
Раціоналізм, засновником якого став французький учений і філософ Рене Декарт (1596—1650), стверджував, що дослідження істини може опиратися лише на розум людини, її вроджену здатність мислити. Він вважав, що почуття можуть обманювати, і почав сумніватися у впевненості чогось з почуттів. Піддаючи сумніву загальновизнані істини, якими були історично сформовані й традиційні концепції, Декарт покладався лише на власний розум, як говорить його вислів: «Думаю, отже, існую».
Як засіб гарантування істини ясних і відмінних ідей, він припустив існування Бога. Якщо Бог існує, він повинен бути чесним, і чесний Бог ніколи не міг би обманювати людей. Отже, коли є ясне і відмінне сприйняття, не може бути помилки в пізнанні. Декарт довів, що ясне і відмінне пізнання є впевненим, на чому він наполягав на впевненості раціонального пізнання, заснованого на математичному методі.
Барух де Спіноза (1632-1677), подібно до Декарта, вважав, що будь-яку істину можна розпізнати розумом. Зокрема, він намагався логічно пізнати, застосовуючи геометричний метод до філософії.
Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) класифікував пізнавані істини на (1) ті, що знаходяться логічно через розуміння; та (2) ті, що здобуваються через досвід. Перші він назвав “істинами розуму” (вічними істинами), а другі - “істинами факту” (умовними істинами). Між ними він вважав істини розуму, а саме раціональне пізнання, за вищу істину.
Це був фундаментальний принцип, на основі якого Декарт заснував дедуктивний метод, що використовувався раціоналістами для підтвердження достовірності знань про зовнішній світ. За відправну точку своїх поглядів вони брали заперечення Бога, світу і навіть власного «я».
Таким чином, континентальний раціоналізм знецінив пізнання фактів і дійшов висновку, що все можна пізнати через розум, остаточно перетворившись на догматизм. К. Вольф (1679-1754) вважається представником раціоналістичного догматизму.
Див. також
Джерела