Німецький філософ Іммануїл Кант (1724—1804) проаналізував із філософської точки зору внутрішні й зовнішні прагнення первісної природи людини і першим розробив світогляд типу Авеля у сфері філософії.
У своїй критичній філософії він об’єднав теорії емпіризму та раціоналізму, що перебували в стані боротьби. За Кантом, наші різноманітні відчуття виникають унаслідок контакту із зовнішніми об’єктами. Саме по собі це може скласти зміст пізнання, але не може здійснити саме пізнання.
Щоб пізнати повністю, необхідно мати певні форми інтуїції й мислення (попередні і трансцендентальні) і об’єднати їх із різним змістом (наступним і емпіричним). Ці форми інтуїції й мислення є суб’єктивними за своєю суттю. Тому пізнання відбувається, коли різні відчуття, викликані контактом з об’єктами, інтегруються та об’єднуються з суб’єктними формами через спонтанне мислення й розуміння.
Таким чином Кант спростував емпіризм, згідно з яким пізнання визначається зовнішніми об’єктами, і вивів нову теорію, у якій обґрунтовується, що пізнання визначається суб’єктивною свідомістю. За Кантом пішов ряд філософів, як-от: Йоганн Готліб Фіхте (1762—1814), Фрідріх Шеллінг (1775—1854) і Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Останній зробив особливий внесок у розвиток нової філософії з основою на гегелівській діалектиці.
Див. також
Джерела
Про нас