Стотридцятирічний період Реформації розпочався 1517 року, коли Мартін Лютер підняв прапор релігійної реформації в Німеччині, і завершився 1648 року ухваленням Вестфальського мирного договору, який поклав край боротьбі між релігійними течіями традиційного і нового християнства.
Основні тенденції цього періоду несуть на собі відбиток ідей Ренесансу і Реформації, плодів середньовічного феодального суспільства.
Зважаючи на існуючі за пізнього феодалізму соціальне середовище та секуляризацію за умов розкладу середньовічної римської католицької церкви, первісна природа людини залишалася пригнобленою, її вільний розвиток — ускладненим.
Узагалі, віра — це шлях, яким кожна людина йде в пошуках Бога, і вона поглиблюється тільки в безпосередніх вертикальних стосунках людини з Богом.
Проте папи й духівництво в цю епоху сковували релігійне життя людей, зобов’язуючи їх дотримуватися ритуалів і догматів церкви. Крім того, жорстка станово-феодальна структура суспільства перешкоджала свободі духовного життя. Тим часом духовний сан можна було купити і продати. Єпископи і священики зловживали своєю позицією, схиляючись до розкоші й гедонізму, і експлуатували народ.
У результаті папство втратило святість, перетворившись на інститут, який нічим не відрізнявся від будь-якого іншого органу світської влади; воно втратило здатність керувати духовним життям людей. Таким чином, соціальні умови періоду феодалізму стали перешкодою на шляху відновлення первозданної природи людини. Перебуваючи в такому скрутному становищі, європейці середньовіччя відгукнулися на заклик свого серця звільнитися від кайданів існуючих соціальних умов і відкрити шлях до відновлення своєї первозданної природи.
Підтримуючи ідеї гуманізму, люди середньовіччя почали заперечувати формальну релігійну обрядовість і церковні приписи, які обмежували свободу їхнього духовного життя. Вони виступали проти станово-феодальної системи та влади пап, які пригнічували їхню самостійність. Поряд із тим вони протестували проти сталих уявлень, за якими віра вимагала абсолютної покори диктату церкви в усіх сферах життя, а роль людського розуму й інтелекту ігнорувалася.
Люди середньовіччя заперечували аскетичне, орієнтоване на потойбічне життя монастирське світосприйняття, яке знецінювало світ природи, науку та практичну діяльність. Тому багато християн повстало проти правління папства.
Цей середньовічний рух за відродження гебраїзму розпочався в XIV столітті. Його натхненник, Джон Вікліф (1324—1384), професор теології Оксфордського університету, який переклав Біблію англійською мовою, стверджував, що визначати зразок віри не мають права ні папи, ні духівництво, а лише сама Біблія.
Демонструючи, що багато догматів, церемоній та правил церкви не спираються на Письмо, він осуджував духівництво за його занепад, експлуатацію людей і зловживання владою.
Перші ознаки релігійної реформації можна знайти в Англії XIV століття, де папи до цього часу були остаточно дискредитовані через поразки хрестових походів.
Схожі рухи, що закликали до реформ, виникли також у Богемії та Італії, де їх, проте, придушили, а керівників стратили.
У 1517 році папа Лев Х, бажаючи зібрати кошти на будівництво собору Святого Петра, розпочав продаж індульгенцій, які католицька церква оголосила свідоцтвом про відпущення покарань за гріхи в потойбічному житті.
Коли ці індульгенції поширилися в Німеччині в 1517 році, рух протесту проти такого зловживання та його негативних наслідків став стимулом до вибуху релігійної реформації на чолі з Мартіном Лютером (1483—1546), професором теології Віттенберзького університету в Німеччині. Полум’я реформації розгоралося й невдовзі досягло Швейцарії, де на чолі руху став Ульріх Цвінглі (1484—1531), Франції, де реформацію очолив Жан Кальвін (1509—1564), і таких країн, як Англія та Голландія.
Релігійні війни, які вибухнули навколо протестантських рухів, тривали більше ста років, доки Вестфальський мирний договір 1648 року не поклав край Тридцятирічній війні. У результаті цієї боротьби в Північній Європі переміг протестантизм, тоді як Південна Європа залишилася оплотом римокатолицької церкви, яка зміцнила свої позиції серед європейських народів.
У центрі Тридцятирічної війни між протестантами і католиками перебувала Німеччина. Однак важливо відзначити, що ця війна вийшла за межі релігійного конфлікту, вилившись у громадянську та політичну війну, від якої залежала доля Німеччини.
Тому Вестфальський мирний договір мав характер не лише релігійної угоди, яка зрівняла в правах протестантів і католиків, а й політичного договору, що вирішив проблему територіальних кордонів між такими країнами, як Німеччина, Франція, Іспанія та Швеція.
Початок періоду боротьби релігій та ідеологій, що тривав сто сорок років, стосується підписання Вестфальського договору, який забезпечив у 1648 році встановлення протестантизму, а кінець — Великої французької революції 1789 року. Люди нового часу, які прокладали шлях до здійснення бажань зовнішнього і внутрішнього аспектів своєї первісної природи, не могли уникнути теологічних незгод і філософських суперечок, що було наслідком релігійної та ідеологічної свободи.
В період боротьби релігій та ідеологій повинні були розвинутися два типи світогляду, які згодом стали основою двох світів.
Див. також
Джерела