Під час періоду розвитку все у творінні росте, підкоряючись автономній дії і управлінню Принципу. Бог, Творець Принципу, може взаємодіяти лише з плодами розвитку, який відбувався за Принципом, здійснюючи, таким чином, непряме володарювання над усім творінням. Тому період розвитку є сферою непрямого володарювання.
Людина, скоївши гріхопадіння, вимушена знаходитися у сфері непрямого володарювання, не маючи ніякого відношення до сфери прямого володарювання.
Усе творіння досягає досконалості після того, як проходить період розвитку (сферу непрямого володарювання) на основі автономної дії і управління Принципу. Однак людина була створена інакше: вона може завершити період розвитку і досягти досконалості лише тоді, коли, крім автономної дії і управління Принципу, вона впорається з відведеною їй часткою відповідальності.
Тому, читаючи слова Бога: «бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут. 2:17), ми можемо зробити висновок, що не від Бога, а саме від прабатьків людства залежало те, чи досягнуть вони досконалості, повіривши в Боже Слово і не з’ївши від плоду, чи, втративши віру та з’ївши плід, учинять гріхопадіння.
Бог створив людину таким чином, що вона може досягти досконалості, лише самостійно виконавши власну частку відповідальності, і навіть Бог не може втрутитися в її виконання. Він створив людину так, щоб вона, успадкувавши Його творче начало, узяла участь у великій справі творення. Саме це дає людині право зайняти положення володаря, який є творцем усього сущого і може ним управляти (Бут. 1:28), так само як Бог-Творець володарює над людиною.
Див. також
Джерела
Про нас