Пієтизм пройшов становлення в кілька етапів. Спочатку відбулося європейське відродження християнства, засноване на особистому релігійному досвіді, у кінці 1600-х та на початку 1700-х років.
Німецький лютеранський теолог Філіпп Спенер (1635—1705), який підкреслював дотримання традиційної віри та водночас наголошував на містичному досвіді, вважається “батьком пієтизму”.
Прихильники пієтизму стверджували, що незалежно від раціоналізму сучасних філософів, вони суворо дотримуються Біблії.
Пієтизм поширився в Англії і почав процвітати там серед віруючих; він започаткував нові релігійні рухи, як-от методизм, родоначальниками якого стали брати Уеслі, Джон (1703—1791) і Чарльз (1707—1788).
Їхня діяльність викликала велике духовне оновлення в англіканській церкві, яка перебувала в стані духовного застою.
Це Велике Пробудження почалося з Джонатана Едвардса та Джорджа Вітфілда в 1740-х роках.
Так пієтизм поширився по всьому світу, а не лише в Європі.
Пієтизм був зосередженний на містичному досвіді віри, особистому досвіді з Ісусом та Божою любов'ю. Це була реакція на вчення Реформації.
Життєвий стиль протестантської ортодоксії перетворився на містичний підхід до віри та релігії.
Див. також