Біблія — це не сама істина, а лише підручник, за допомогою якого вона пізнається. І в ньому важливі частини істини зображуються в притчах і символах.
Писання мали величезний вплив вплив на інтелектуальний розвиток людини.
Деякі вчені можуть сказати, що сучасна наука виросла з юдео-християнської віри що існує один Бог, який сформував увесь всесвіт відповідно до раціонального плану. Інші вчені вказували на глибокий вплив єврейських пророків і апокаліптичних снів прийдешнього нового світу вплинули на соціалізм, марксизм і інші утопічні філософії.
Нарешті, Біблія є книгою для всієї Церкви. Це важливий об'єднуючий елемент у християнському житті.
Католики, православні, методисти, баптисти та квакери відрізняються один від одного доктриною, ритуалами, церквою чи організацією та історією; але всі вони мають одну спільну Біблію.
Усі вони погоджуються, що Писання певним чином є унікальними авторитет для того, у що вони вірять і як вони діють. Таким чином, їхнє трактування може відрізнятися, спричиняючи непорозуміння між віруючими, що й призвело до виникнення в християнстві численних деномінацій.
Головною причиною такого поділу є не сама людина, а спосіб передачі істини, який використовується в Біблії.
Найважливіше те, що Біблія записує історію спасіння, або точніше, історія відновлення для людини і Бога.
Під час Реформації протестанти критикували доктрини та практики Католицької Церкви, стверджуючи перевагу авторитету Святого Письма.
Відтепер Біблія стала нормативним стандартом протестантської ортодоксії; все, що суперечило чіткому вченню Писання, було відкинуто, і все, про що не згадується Біблія, не може бути невід’ємною частиною християнської віри. Хоча були відмінностей серед протестантів, від самого початку не було завжди загальної згоди, що Біблія є першорядним авторитетом у справах віри та моралі.
Реформація Мартіна Лютера ґрунтувалася на вченнях Павла. Лютер і Кальвін також не вважали Книгу Одкровення цінною. Лютер стверджував, що вся Біблія не є однаково авторитетною; Новий Заповіт переважає Старий Заповіт.
Доктрина словесної непогрішності Біблії була створена протягом 17 століття, століття протестантської схоластики, яке відбулося після смерті Лютера і Кальвіна.
Відповідно до цієї теорії, Сам Бог продиктував кожен вірш Біблії, і різні автори просто записали точні слова, які Бог говорив. Ця доктрина зробила кожен вірш прямим одкровенням і надала йому міцний авторитет. Слід пам'ятати, що ця ідея не була думкою протестантських реформаторів; вона розвинулася після того, як первісна життєздатність протестантизму практично зникла.
Сучасні теологи взагалі відмовилися від вчення про словесне натхнення. Переконливішою є ідея, що автори священних писань були натхнені; вони використовували власні таланти, ідеї свого часу та зазнали впливу свого історичного середовища.
Водночас, Бог промовляв до них і через них, до їхніх сучасників і до нас.
Враховуючи інтелектуальний та духовний рівень людей, Бог давав їм підказки на майбутнє, і через символи й притчі навчав усіх важливих небесних принципів.
«Оце все Я в притчах до вас говорив. Настає година, коли притчами Я вже не буду до вас промовляти, але явно звіщу про Отця вам.» (Іван. 16:25)
Аби люди, які жили в ту чи іншу епоху, у тому чи іншому середовищі, могли вільно зрозуміти, які вимоги ставило перед ними провидіння їхнього часу. Той факт, що Бог використовував символи й притчі, які знайшли своє відображення в Біблії, неминуче наближав до виникнення суперечливих тлумачень. У цьому полягає головна причина розколу церкви.
Для прикладу візьмемо Івана Хрестителя. Оскільки дві тисячі років ми читали Біблію, переконані в тому, що Іван Хреститель виконав свою відповідальність, складається враження, що Біблія доводить цю думку. Та якщо проаналізувати її з іншої точки зору, то можна побачити, що насправді Іван Хреститель не зміг виконати свою відповідальність.
Аж до цього часу багато хто з нас читав Біблію, уже маючи сформовані уявлення про те, що Господь прийде на хмарах у супроводі знамень та чудес. Якщо дотримуватися буквального тлумачення біблійних слів, можна подумати, що Біблія справді підштовхує нас до такого висновку.
Проте для наукового складу розуму сучасної людини абсолютно неприйнятною є думка про те, що Господь прийде на хмарах. Щоб зрозуміти істинне значення таких віршів, потрібно знову подивитися на Біблію з іншої точки зору.
Усупереч очікуванням багатьох глибоко віруючих євреїв, що ґрунтувалися на Писанні, Ісус не спустився з хмар, а був народжений у плоті. Отже, нам слід переглянути Біблію, допускаючи можливість того, що Друге пришестя Христа станеться так само, як і першого разу.
У першій главі Книги Буття записано, що створення Всесвіту почалося зі створення світла з хаосу, порожнечі та темряви над безоднею. Потім Бог відокремив воду, яка під твердю (небом), від води, яка над твердю, після чого відокремив суходіл від моря. І в самому кінці, після створення рослин, риб, птахів і ссавців, Він створив людину.
У Біблії написано, що все це зайняло шість періодів, названих днями. На основі цього можна зробити висновок, що створення світу відбувалося протягом певних шести проміжків часу,що названі днями.
Таким чином, ми бачимо, що біблійний опис створення Всесвіту майже співпадає з сучасними науковими дослідженнями процесу його утворення. Учені вважають, що спочатку Всесвіт перебував у газоподібному стані.
Потім із хаосу й порожнечі безводного віку сформувалися небесні тіла. З випаданням дощів, почався водний вік, коли вода конденсувалася в хмари і вкрила собою землю, після чого в результаті вулканічної діяльності з’явився суходіл та утворилися океани й континенти.
Услід за цим з’явилися нижчі рослини і тварини, далі — риби, птахи, ссавці і, нарешті, людина. Учені кажуть, що вік Землі нараховує кілька мільярдів років. Те, що процес створення Всесвіту, описаний у Біблії тисячі років тому, майже збігається з результатами сучасних наукових досліджень, безсумнівно є ще одним доказом того, що Біблія — це справді одкровення від Бога.
З часів створення людини пройшло не шість тисяч, а десятки мільйонів років. В Біблії говориться про шість тисяч років, тому що в ній розглядається історія культурного періоду та задум початку провидіння спасіння.
В реальності історія нараховує десятки мільйонів років.
Багато християн до сьогоднішнього дня вірять у те, що плід, який став причиною гріхопадіння Адама і Єви, був плодом звичайного дерева. Однак одні християни припускають, що це був плід справжнього дерева, інші вірять, що плід — це символ, оскільки Біблія написана мовою символів.
У Біблії є багато віршів, які найчастіше тлумачаться таким чином: процвітання чи занепад, щастя чи страждання, спасіння чи засудження людини, так само як і підйом чи падіння націй — усе відбувається у світі саме так, як це призначено Богом.
Є досить багато біблійних віршів, які підтримують теорію абсолютного призначення. Та не можна забувати, що Біблія досить очевидно свідчить і проти цієї теорії.
«Просіть і буде вам дано,шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Матв. 7:7)
Люди, як-от Жан Кальвін, обстоювали вчення про абсолютне та повне напередвизначення, у якого й досі залишається багато прибічників, тому що не розуміли того, як співвідносяться частка відповідальності Бога та частка відповідальності людини у втіленні мети провидіння відновлення, і вважали, ніби виконання Божої волі залежить виключно від дій Бога.
Якщо розп’яття Ісуса не було визначене Богом, і якщо з розп’яттям не була повністю втілена мета приходу Ісуса як Месії, то чому були напророчені його страждання на хресті (Іс. 53)?
Дотепер уважалося, що Біблія містить лише пророцтва про страждання Ісуса. Перечитавши її заново, ми можемо знайти пророцтва протилежного характеру.
Якщо тлумачити біблійні пророцтва буквально, то доведеться припустити, що під час Другого пришестя Господа фізичні тіла всіх святих, які раніше були поховані та зазнали розкладу, знову повернуться до життя в їхньому попередньому стані (1 Сол. 4:16; Матв. 27:52).
Оскільки Біблія — Слово Боже, ми, будучи людьми віруючими, повинні вірити тому, що в ній сказано. Однак для людини, яка володіє сучасним рівнем знань, ці пророцтва звучать непереконливо, і це одна з причин того, що релігійне життя суспільства перебуває сьогодні в стані цілковитого безладу. Тому з’ясувати справжнє значення воскресіння є для нас справою надзвичайної важливості.
У Біблії є багато таємниць, які стосуються Божого провидіння спасіння. Тому в ній записано: «Бо не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам» (Ам. 3:7).
Однак без знання Принципу, який лежить в основі Божого провидіння, людина не в змозі побачити прихованої суті біблійних слів. Біблійна розповідь про життя пророків — це не просто історичний літопис. Скоріше через життя пророків Біблія розкриває шлях, яким слід пройти грішній людині.
В епоху, що передувала Старому Заповіту, коли люди через своє незнання не могли сприймати саме Слово істини, Бог наказував їм робити жертвоприношення, які замінювали Слово. З плином часу духовність та інтелект людини поступово розвивалися і нарешті досягли такого рівня, коли Бог у часи Мойсея міг дарувати людям закон, а пізніше, за часів Ісуса, — Євангеліє.
До речі, Ісус не говорив, що його слова є всією істиною, а говорив, що він сам є «дорога, і правда, і життя» (Іван. 14:6).
Він сам був утіленням істини, а його слова були лише засобом, за допомогою якого він виражав себе. Тому те, наскільки глибоко він зміг розкрити своє вчення людям і яким чином він це робив, залежало від рівня тих, до кого він звертався.
Враховуючи це, ми можемо дійти висновку, що Новий Заповіт — це підручник з істини, який був відкритий людям 2000 років тому, коли їхній духовний та інтелектуальний рівень був набагато нижчим, порівняно з сьогоднішнім.
Тому прагнення сучасної людини до істини неможливо цілком задовольнити, використовуючи такі ж способи подання істини, тобто притчі й символи, які використовувалися, щоб наставляти людей минулих епох.
Порівнюючи Старий Заповіт і Новий Заповіт, можна помітити, що п’ять книг законів (від Буття до Второзаконня), дванадцять історичних книг (від Ісуса Навина до Естери), п’ять книг притч (від Йова до Соломона) і сімнадцять пророцьких книг (від Ісаї до Малахії) Старого Заповіту відповідають Євангеліям, діям, посланням апостолів та Об’явленню Івана Богослова Нового Заповіту.
Але якщо в історичних книгах Старого Заповіту майже повністю відображені дві тисячі років історії першого Ізраїлю, то дії Нового Заповіту охоплюють лише історію ранніх християн, тобто кількох поколінь, які жили після Ісуса.
Щоб вивчити та зрозуміти Боже провидіння епохи Нового Заповіту, що відповідало за тривалістю провидінню епохи Старого Заповіту, нам слід звернутися не тільки до дій Нового Заповіту, але й до двохтисячолітньої історії християнства від часів Ісуса до наших днів. Отже, історія християнства стала джерелом, яке висвітлює провіденційну історію після Ісуса.
Див. також
Джерела
Про нас