З перших днів історії й дотепер люди перебували в безперервному пошуку істини, яка б звільнила їх від незнання й відновила знання. Ми не знаємо, звідки походить людина, у чому полягає мета її життя, що відбувається після смерті, чи існують Бог і потойбічне життя, що таке добро і зло.
За допомогою релігії людство йшло шляхом пошуку внутрішньої істини. Людині важко знайти прояв добра в цьому світі, який перебуває під владою зла. Тому люди змушені шукати суб’єкт добра у світі, що існує за межами часу та простору. У результаті цих украй важливих для людини пошуків зародилася релігія.
Без релігійної віри люди не зможуть народити істинних синів і доньок, які можуть потрапити на Небеса. Тому повинна виникнути релігія, яка підкорить тіло та приведе його до єдності.
Бог заснував релігію, щоб відновити відкупленням людину, яка скоїла гріхопадіння. Через релігію Він вчив людей, як укріпити в собі дух Божий та змінити ситуацію, коли тіло керувало нашим життям та характером.
Саме в цьому полягає причина, з якої релігія вимагає голодування, жертвенного служіння, лагідного та покірного відношення. Це шляхи зменшення впливу фізичного тіла та підкорення духу. Час, необхідний для того, щоб через життя у вірі позбутися життєвих звичок, слідування бажанням тіла та привити новий спосіб життя, основою якого буде дух, зазвичай займає від трьох до п’яти років.
В історії залишили свій слід багато релігій. З-поміж них ті, які мали більший вплив, утворили свої культурні сфери. На основі існуючих історичних даних можна виділити від 21 до 26 великих культурних сфер, що існували в різні історичні періоди. Але впродовж історії дрібніші культурні сфери або поглиналися більшими, або ставали їхньою складовою частиною.
До теперішнього моменту, у результаті розквіту і падіння багатьох держав, сформувалися чотири великі культурні сфери — східно-азійська (конфуціанство, буддизм), індуїстська, ісламська та християнська.
Фундаментальна причина міжрелігійних конфліктів полягає в невизначеності їх онтологій. Абсолют може бути лише один, не може бути два або три Абсолюти. Однак, лідери кожної релігії наполягають на тому, що їх Бог істинний, а Бог, в якого вірять інші — хибний. Таким чином, виникла ідея про те, що в кожній релігії — свій Абсолют, що привело до абсурдного твердження про існування декількох Абсолютів.
Мета будь-якої релігії — встановити систему абсолютних цінностей. Основою такої системи повинні були стати теорії, що пояснюють Божу любов та істину.
В підґрунті доктрини кожної релігії лежить поняття про Абсолют. Абсолютом в іудаїзмі є Яхве, в християнстві — Бог, в ісламі — Аллах. Конфуціанство та буддизм не дають чітких уявлень про Абсолют, тим не менш, гуманність (жень), яку конфуціанство вважає основою всіх чеснот, пов’язана з заповітами Неба, тому Небо можна вважати аналогом Абсолюту в конфуціанстві. Буддизм стверджує, що все, що існує, змінюється, але істину можна знайти в істинній реальності (бхутататхата), яка стоїть за усім існуючим. Таким чином, істинну реальність можна вважати буддійським розумінням Абсолюту.
Онтологія нової релігії повинна пояснювати, що усі релігії кажуть не про різних богів, а про один і той самий Абсолют. Крім того, вона повинна показати, що уявлення про Бога в різних релігіях ґрунтувалися на частковому розумінні Його атрибутів.
Далі ця онтологія повинна знайти вірне й цілісне розуміння Бога й змогти пояснити, що всі релігії доводяться одна одній сестрами, оскільки походять від Одного Бога.
Більш того, ця Онтологія повинна розкрити атрибути Бога, мотив, який Його спонукав, та мета створення світу, а також закони, згідно з якими був створений світ. Відтак, це вчення повинне показати, що ця мета та закони керують рухом всього існуючого у Всесвіті.
Також те, що норми, яких повинна дотримуватися людина, відповідають цим універсальним принципам, тобто Небесному закону.
Розглянемо історію християнства. Протягом двох тисяч років воно розвивалося у вирі різноманітних подій, пророкувало спасіння всього людства і зараз поширило свій вплив на весь світ. Але що сталося з християнським духом, який колись випромінював настільки яскраве світло життя, що навіть римляни, які жорстоко переслідували християн, схилили голови перед розп’ятим Ісусом? Середньовічне феодальне суспільство поховало християнство заживо.
Реформація запалила в цій могилі вогонь оновлення духовного життя, однак його світло не змогло розсіяти хвилі пітьми, що насувалася. Коли згасла любов, характерна для християнства на зорі його існування; коли християнське суспільство Європи заполонив капіталізм, який прагнув лише наживи; коли маси голодних волали від горя в халупах, — обіцяний порятунок прийшов не з неба, а з землі.
Це був комунізм. Християнство, яке проповідувало Божу любов, перетворилося на руїни, під якими було поховано все, до чого воно закликало. Тоді цілком закономірно піднялося полум’я протесту проти безжалісного Бога, Який допустив такі страждання. Саме Його існування почало здаватися абсурдним. Так з’явився сучасний матеріалізм.
Таким чином, християнське суспільство стало колискою матеріалізму, з якого пишно розрісся комунізм. Християнство виявилося неспроможним зрівнятися в здобутках із комунізмом і не змогло дати істину, яка б підкорила його теоретичні основи.
Християни, безсилі щось удіяти, ставали свідками того, як у них на очах ця ідеологія розвивалася, процвітала та поширювала свій вплив на весь світ. Крім того, хоча громадяни християнських країн вірять у доктрину, яка вчить, що все людство — нащадки одних батьків, багато хто з них не може навіть сидіти поряд із братами й сестрами іншого кольору шкіри.
Це яскравий приклад, що показує стан сучасного християнства, яке, втративши духовну силу, необхідну для втілення слів Ісуса в життя, опустилося до формального дотримання ритуалів і стало подібним до «гробів побілених» (Матф. 23:27).
У прагненні до вічного життя релігії відчайдушно заперечували фізичну реальність, нехтуючи радостями тіла заради духовного блаженства. Та яких би зусиль люди не докладали, вони не можуть ані повністю відокремитися від реальності цього світу, ані позбавитися фізичних бажань, які подібно до тіні супроводжують їх протягом життя.
Людей, які обрали шлях релігії, тілесні бажання спрямовують у безодню душевних страждань. Це є протиріччя на шляху релігійного життя віруючих. Неспроможність подолати це протиріччя, яке руйнує зсередини релігійне життя, і є основною причиною бездіяльності та безсилля нинішніх релігій.
Є ще один чинник, який визначає занепад релігій. Із розвитком науки дедалі більше розвивається людський інтелект, тому сучасна людина вимагає наукового підходу до розуміння дійсності. З іншого боку, традиційні релігійні вчення досі ще позбавлені наукових пояснень. Інакше кажучи, пояснення, які дають релігія та наука, не узгоджуються між собою.
Однак віра не виникає без знання й розуміння. Наприклад, ми вивчаємо святі писання для того, щоб знання істини зміцнило нашу віру. Ба більше, Ісус творив чудеса, щоб показати людям, що він Месія, і допомогти їм повірити в це. Розуміння — це відправна точка пізнання, а істинне пізнання неможливе без логічних наукових доказів.
Оскільки зараз релігії нездатні привести людей до рівня розуміння і, відповідно, віри, вони неспроможні втілити своє призначення. Внутрішня істина теж вимагає логічних і переконливих пояснень. Насправді впродовж усієї історії релігії наближалися до часу, коли їхні вчення могли б отримати наукові пояснення.
Історія рухається в напрямку до епохи розвитку науки, що прагне пояснити походження видів, збагнути причину всього й докопатися до основ. Значить, релігії теж треба крокувати в ногу з цими тенденціями.
Повинна з’явитися релігія, здатна довести існування Бога, спираючись на суб’єктивний світогляд, і пояснити факти, що стосуються нашого світу та його створення. Такої релігії досі ще не було, тому якщо Бог живий, Він повинен підготувати для неї підґрунтя.
Див. також
Джерела