Душа людини

Кожен з нас має душу. Виходячи за межі часу та простору, вона штовхає нас у певному напрямку у пошуках вищої ідеї. Все, про що ми думаємо і що відстоюємо, приходить до нас за велінням душі.

Подивившись уважно на людину, моментально можна зрозуміти, яка в неї душа. Тому наш найближчий вчитель — це наша душа. Душа — господар нашого життя. Отже, завдаючи сум душі, ми завдаємо сум господарю нашого життя. Потрібно йти шляхом, на якому душа буде радіти.

Це частка нас самих, котра отримала любов Творця, вертикального Батька. Тіло — частинка нас самих, котра отримала любов наших горизонтальних батьків. Отже, душа — наше вертикальне «я», а тіло — наше горизонтальне «я». Вони співвідносяться один з одним як партнер-суб'єкт та партнер-об'єкт.

Душа невпинно працює, спрямовуючи кожен вчинок тіла до здійснення мети добра і попутно перевіряючи все, що відбувається навколо. Якщо тіло втрачає мету і напрямок, заданий душею, і скочується в безодню смерті, душа прагне знайти добро і дає поради тілу.

Зовнішньо духовне «я» ідентичне фізичному «я». Після того як людина залишає свою плоть на землі, вона переходить до нематеріального світу, де її духовне «я» живе вічно.

Прагнення людини жити вічно викликане тим, що її істинна сутність — у її вічному духовному «я».

Наше духовне «я» розвивається лише у взаємодії з фізичним «я». Зв’язок між фізичним і духовним «я» схожий на зв’язок між деревом і його плодом. Коли душа тіла відповідає бажанням душі духу і фізичне «я» починає діяти у відповідності до мети душі духу, воно отримує духовні елементи від духовного «я» та стає втіленням добра. Відповідно, фізичне «я» повертає добрі вітальні елементи духовному «я», що сприяє його правильному розвитку в бік добра.

Чутливість духовного «я» людини розвивається тільки через взаємодію з її фізичним «я». Тому лише коли людина ще за життя на землі досягне досконалості та в усій повноті відчує любов Бога, її духовне «я» зможе відчувати цю любов в усій повноті після того, як залишить плоть.

Таким чином, усі якості духовного «я» людини розвиваються під час її фізичного життя: ду- ховне «я» грішної людини може бути як зіпсоване злом через її гріховні вчинки на землі, так і очищене через спокуту гріха протягом фізичного життя.

Душі подобається безтілесний Бог. Душа не може радіти доти, доки не зустріне свій об'єкт. Люди шукають веселощів і вихваляються своєю молодістю в гонитві за тілесною радістю. Але такі речі довго не тривають. Шлях задоволень порожній, а радість у світі душі невичерпна. З цієї причини мудрі люди мандрують у пошуках об'єкта душі. Творець Всесвіту є її абсолютним центром. Ми повинні наполягати на тому, щоби Бог взаємодіяв саме з моєю душею.

Душа узгоджується із законом природи в тому, що вона хоче завжди рухатися до добра. Це як магніт, що вказує північ та південь. Закон природи ніколи не втрачає напряму та не відхиляється від добра. Людська душа схильна йти до певної мети. Душа, яка рухається до життя, проходить через Божий шімждон, визначає істину та прагне гармонії з цілим.

Потрібно просвітлити свою душу. Потрібно її очистити. Наша душа не повинна бути лукавою. Душа повинна бути громадською, вона повинна займати таке положення.

Люди в минулому говорили, що душа людини надзвичайно мінлива, а природа не міняється віками. Проте душа людини не змінюється. Людина змінюється, а душа ні. Коли людина змінюється, то душа неохоче їй слідує. Саме через це люди дійшли висновку, що душа мінлива. Хоча душа і стоїть на боці добра, здається, що вона теж зла і змінюється разом із людиною.

Отже, тіло, завжди нападає на душу, ігнорує, хоче затоптати й робить все за своїм бажанням. Навіть коли її притискають до самої смерті, вона, як наш друг, що підтримає у важку мить, як вчитель, страждає, виконуючи місію суб’єкта та отримуючи спокуси від нашого тіла.

Ви замислювалися про це?

Світ, в якому ми сьогодні живемо, має дві осі: видиму та невидиму, які разом утворюють дуальну структуру. Суб’єкт, довкола якого обертається об’єкт, в свою чергу також обертається . Аналогічно душа й тіло поєднуються через дію віддавання-та-прийняття. Всі істоти існують у відповідності до цього принципу.

Що є центром тіла людини? Душа. Тіло з’єднано з душею як зі своїм центром, тому воно обертається довкола душі.

Ми отримали її від Бога. Наша душа прийшла від Бога. Вона прийшла з Небес, а тіло прийшло до нас від батьків.

Віруючі люди, керуючись бажаннями первозданної душі, постійно докладають зусиль, щоб утілити в життя добро. Однак від часів створення світу не знайшлося жодної людини, яка б прислуха́лася лише до голосу своєї первозданної душі.

Отже, виявляється, що в людині є протиріччя. Її тягне у дві протилежні сторони: первозданна душа прагне втілити добрі бажання, а зла душа — злі бажання. Їхні прагнення ведуть у людському «я» запеклу боротьбу одне з одним, намагаючись утілити в життя дві взаємовиключні цілі.

Із-за гріхопадіння наші душа та тіло борються один з одним. Бог не створював їх заради конфлікту, але вони народилися із сатанинською кров'ю, і ця кров містить у собі елементи бунту проти Бога.

Усвідомлюючи, що внаслідок гріхопадіння людина опинилася на межі руйнування, ми докладаємо відчайдушних зусиль, щоб стримати бажання злої душі і, керуючись добрими бажаннями первозданної душі на шляху до єдиної мети, позбутися протиріччя.

Первозданна душа велить нам уникати реальності світського оточення. Однак ніхто не знає про ту сторону душі, яка прагне ідеалу, тужить за ним і підштовхує нас до нього. Нам необхідно дотримуватися велінь цієї душі. Її веліннями керувалося безліч святих в історії.

Див. також

• Сутність людини
• Совість
• Дуальні властивості
• Цінність людського життя
• Еволюція
• Виховання дітей?
• Єдність душі і тіла
• Життєвий шлях

Джерела

• Чонсонґьон (Небесне Святе Письмо)
• Виклад Принципу