Мойсей

Щойно народившись, Мойсей опинився в смертельній небезпеці, оскільки фараон хотів убити його. Після того як матері вдалося сховати немовля, він виховувався в палаці фараона в оточенні своїх ворогів, але його життю не загрожувала небезпека.

У палаці Мойсей виховувався нянею, яка насправді була його матір'ю, хоча ніхто про це не знав. Вона таємно прищепила йому усвідомлення належності до обраного народу та почуття гордості за це. Незважаючи на зручності розкішного життя, Мойсей зберіг непохитну вірність та відданість народу Ізраїлю.

Після завершення сорока років він залишив палац, бо «хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху» (Євр. 11:24—25).

За наказом Бога Мойсей пішов на зустріч із фараоном. Коли по дорозі перед ним з’явився Єгова й намагався вбити його, життя Мойсея було врятоване завдяки тому, що його дружина Ціппора обрізала крайню плоть їхньому сину (Вих. 4:24—26). Вона допомогла Мойсею подолати випробування та врятувала їхню сім’ю. Обрізання дало змогу ізраїльтянам звільнитися від єгипетського гніту.

Після закінчення чотирьохсотрічного періоду рабства в Єгипті Мойсей підкорив фараона силою трьох знамень і десяти покарань, вивів ізраїльтян із Єгипту та попрямував із ними в Ханаан.

Три знамення, приготовані Богом для Мойсея та Аарона, віщували часи Ісуса. Перше знамення було дане, коли Бог наказав Мойсею кинути палицю на землю і та перетворилася на змія (Вих. 4:3—5).

Пізніше, коли Аарон показував це знамення перед фараоном за вказівкою Мойсея, фараон викликав своїх магів і наказав їм так само кинути свої палиці на землю. Вони також перетворилися на зміїв, однак змій Аарона поглинув їх (Вих. 7:10—12).

Друге знамення полягало в тому, що за волею Бога Мойсей заклав руку за пазуху, і вона побіліла від прокази. Потім Бог сказав йому знов покласти руку за пазуху, і вона стала здоровою (Вих. 4:6—7).

Щоб явити третє знамення, Бог навчив Мойсея зачерпнути води з річки та вилити її на суху землю, після чого вода перетворилася на кров (Вих. 4:9).

Коли підкорений фараон дав Мойсею дозвіл на те, щоб ізраїльтяни приносили жертви в Єгипті, Мойсей сказав: «Не годиться чинити так, бо то огиду для Єгипту ми приносили б у жертву Господу, Богові нашому. Тож будемо приносити в жертву огиду для єгиптян на їхніх очах, і вони не вкаменують нас? Триденною дорогою ми підемо на пустиню, і принесемо жертву Господові, Богові нашому, як скаже Він нам» (Вих. 8:22—23). Мойсей спитав дозволу у фараона відлучитися на три дні з наміром обманути його і вивести весь народ із Єгипту.

Ізраїльтяни, які нараховували шістсот тисяч чоловіків, як написано в Біблії, вийшли з Рамсесу в п’ятнадцятий день першого місяця (Вих. 12:37; Чис. 33:3). Вони дотримувалися Божої волі впродовж триденного шляху до свого першого пристановища в Соккоті, і Бог дарував їм милість стовпа хмар удень і стовпа вогню вночі, які вказували шлях (Вих. 13:21).

Стовп хмар, який направляв ізраїльтян удень (янсон), символізував Ісуса, який одного дня мав повести за собою народ Ізраїлю шляхом відновлення Ханаану на світовому рівні. Стовп вогню, за яким ізраїльтяни йшли вночі (имсон), символізував жіноче начало Бога — Святий Дух, який направлятиме їх у майбутньому.

Біля берегів Червоного моря Бог наказав Мойсею підняти палицю, щоб води розступилися. Тоді «ввійшли Ізраїлеві сини в середину моря, як на суходіл» (Вих. 14:22), а єгиптяни, які переслідували їх, потонули разом із колісницями, коли води зімкнулися та поглинули їх (Вих. 14:21—28).

Ізраїльтяни перетнули Червоне море та прибули в пустелю Сін у п’ятнадцятий день другого місяця після виходу (Вих. 16:1). Відтоді Бог годував їх манною та перепелами, доки вони не досягли землі, придатної для життя (Вих. 16:13—35).

Коли ізраїльтяни вийшли з пустелі Сін і зупинилися в Рефідімі, у них закінчилася питна вода. Бог наказав Мойсею вдарити по скелі в Хориві, щоб із неї пішла вода. Мойсей ударив по скелі і дав людям воду, яка врятувала їхні життя (Вих. 17:6).

Ізраїльтяни прибули в Сінайську пустелю на початку третього місяця після перемоги над амаликитянами (Вих. 19:1). Потім Мойсей узяв із собою сімдесят старійшин та піднявся на гору Сінай, щоб зустріти Бога (Вих. 24:9—10).

Упродовж посту Мойсей отримав Божий наказ про ковчег заповіту та скинію (Вих. 25:31). Після сорокаденного посту Мойсей отримав дві кам'яні скрижалі, на яких рукою Бога було написано десять заповідей (Вих. 31:18).

Коли Мойсей із кам’яними скрижалями зійшов із гори до свого народу, він побачив, що люди поклоняються золотому теляті. За його відсутності ізраїльтяни змусили Аарона зробити теля, і коли він зробив його, вони проголосили, що це бог, який вивів їх із Єгипту. Побачивши те, що відбувалося, Мойсей так розгнівався, що «кинув таблиці із рук своїх, та й розторощив їх під горою» (Вих. 32:1—19).

Бог знову з’явився перед Мойсеєм і наказав йому вирізати дві нові кам’яні скрижалі, ідентичні до попередніх, і пообіцяв знову написати на них десять заповідей (Вих. 34:1). Мойсей знову постав перед Богом на горі та постився ще сорок днів, після чого Бог дав йому десять заповідей, і Мойсей написав їх на скрижалях (Вих. 34:27—28).

Двадцятого дня другого місяця другого року ізраїльтяни вийшли з Сінайської пустелі і зі скинією в центрі пішли вслід за стовпом хмар (Чис. 10:11—12). Та незабаром, обтяжені труднощами, вони почали скаржитися на Мойсея.

Навіть після того, як розгніваний Єгова знищив вогнем край їхнього табору, ізраїльтяни не розкаялися. Вони продовжували скаржитися, що їм нічого їсти, крім манни, бідкалися, що немає в них м’яса, фруктів, овочів, ображалися на Мойсея та сумували за Єгиптом (Чис. 11:1—6).

За волею Бога Мойсей обрав по одному представнику від кожного з дванадцяти колін і послав їх на розвідку в Ханаан на сорок днів (Чис. 13:1—25).

Повернувшись, усі розвідники, за винятком Ісуса Навина та Калева, дали безнадійні звіти: «…Народ той, що сидить у тім Краї, міцний, а міста укріплені, дуже великі. …Той Край, що ми перейшли по ньому, щоб розвідати його, це край, який поїдає своїх мешканців. А ввесь той народ, що ми бачили у ньому, люди високі на зріст. …і були ми в своїх очах немов та сарана, і такими були ми і в їхніх очах» (Чис. 13:28, 32—33).

Розвідники зробили висновок, що ізраїльтяни не зможуть узяти штурмом укріплені міста Ханаану та перемогти його народ. Почувши цей звіт, ізраїльтяни знову почали скаржитися на Мойсея. Вони хотіли обрати іншого очільника, який відвів би їх назад до Єгипту.

Незважаючи на це, Ісус Навин та Калев закликали народ безстрашно атакувати жителів Ханаану: «Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того Краю, бо вони хліб для нас! Їхня тінь відійшла від них, а з нами Господь, не бійтеся їх» (Чис. 14:9). Ізраїльтяни не сприйняли цього заклику і навіть намагалися закидати камінням Ісуса Навина та Калева (Чис. 14:10).

Тоді слава Єгови явилася в скинії заповіту, і сказав Він Мойсею: «Аж доки буде цей народ зневажати Мене, і аж доки не будуть вони вірувати в Мене, у всі ті ознаки, що Я учинив був серед нього?» (Чис. 14:11). «А діти ваші, що про них казали ви: станете здобиччю ворогові, то впроваджу Я їх, і пізнають вони цей Край, яким ви обридили. І ваші власні трупи попадають у цій пустині! А ваші сини будуть блукати на пустині сорок літ, і відповідатимуть за зраду вашу, аж поки вигинуть ваші трупи на пустині. Числом тих днів, що розвідували ви той Край, сорок день, будете ви нести ваші гріхи по року за день сорок літ, і пізнаєте, що значить бути покинутими Мною!» (Чис. 14:31—34).

У результаті невдачі місії розвідки ізраїльтяни змушені були поневірятися в пустелі сорок років, один рік за кожен день сорокаденної розвідувальної місії, аж до повернення в Кадеш-Барнеа.

Упродовж сорока років поневірянь у пустелі ізраїльтяни знову почали скаржитися та втрачати віру. Щоб спасти їх, Бог навчив Мойсея вдарити палицею по скелі, щоб із неї пішла вода та напоїла людей (Чис. 20:4—5, 8).

Однак, коли Мойсей почув, що народ ремствує на нього та скаржиться через відсутність води, він не зміг стримати гнів та вдарив по скелі двічі. Тоді Бог сказав йому: «За те, що ви не ввірували в Мене, щоб явилася святість Моя на очах Ізраїлевих синів, ви не введете цієї громади до Краю, що Я дав їм» (Чис. 20:12).

Коли ізраїльтяни втратили віру й Мойсей ударив по скелі двічі, Бог оголосив, що не дозволить йому ввійти в Ханаанську землю (Чис. 20:12). Хоча Мойсей відчайдушно молився Богу і благав дозволити йому ввійти в Ханаан (Повт. 3:25), Бог відмовив йому в цьому, і той помер за межами обіцяної землі. Після смерті його тіло було поховане в долині в моавському краї, однак ніхто точно не знає, де розташована його могила (Повт. 34:6).

Бог сказав Мойсею, що він не ввійде в Ханаан, і дав йому вказівку: «Візьми собі Ісуса, Навинового сина, мужа, що в ньому Дух, і покладеш свою руку на нього. І поставиш його перед священиком Елеазаром та перед усією громадою, і накажеш йому на їхніх очах. І даси на нього з влади своєї, щоб чула вся громада Ізраїлевих синів» (Чис. 27:18—20). З усього ізраїльського народу, який упав у невіру після сорокаденної розвідки, Ісус Навин був хто з незмінної вірою та відданістю встановити основу для скинії й шанувати її до кінця.

Тому Він сказав: «…бо він [Ісус Навин] перейде перед цим народом, і він зробить, що вони посядуть той Край, який ти [Мойсей] побачиш» (Повт. 3:28). Ісусу Навину Бог також сказав: «Як був Я з Мойсеєм, так буду з тобою, не залишу тебе й не покину тебе. Будь сильний та відважний, бо ти зробиш, що народ цей посяде той Край, що Я присягнув був їхнім батькам дати їм» (Нав. 1:5—6).

Бог, закликаючи Ісус Навина зайняти положення Мойсея, наказував: «Мойсей, раб Мій, помер. І тепер уставай, перейди цей Йордан ти та ввесь народ цей до того Краю, що Я даю їм, Ізраїлевим синам» (Нав. 1:2).

Отримавши вказівку від Бога, Ісус скликав «урядників народу» і передав їм Божу волю (Нав. 1:10). Вони відповіли: «Усе, що накажеш нам, ми зробимо, і до всього, куди пошлеш нас, підемо… Кожен, хто буде неслухняний наказам твоїм, і не буде слухатися слів твоїх щодо всього, що накажеш йому, нехай буде вбитий. Тільки будь сильний та відважний!» (Нав. 1:16—18). Вони поклялися своїми життями, що йтимуть за Ісусом.

Коли весь народ перейшов через Йордан, Бог наказав Ісусу Навину: «Візьміть собі з народу дванадцять мужів, по одному мужеві з племені. І накажете їм, говорячи: Винесіть звідси, із середини Йордану, із місця, де міцно стояли ноги священиків, дванадцять каменів, і перенесете їх із собою, і покладете їх на нічлігу, що в ньому будете ночувати цієї ночі» (Нав. 4:2—3).

Так вони і зробили: «А народ вийшов із Йордану десятого дня першого місяця, та й таборував у Ґілґалі, на східному боці Єрихону. А дванадцять тих каменів, що взяли з Йордану, Ісус поставив у Ґілґалі» (Нав. 4:19—20).

Ісусу Навину відправ двох людей на розвідку в укріплене місто Єрихон (Нав. 2:1). Повернувшись із Єрихону, вони дали повний віри звіт: «Справді Господь дав у нашу руку всю цю землю, а всі мешканці цього Краю омліли зо страху перед нами».

Наблизившись до Єрихону, ізраїльтяни за волею Бога виставили вперед сорок тисяч солдат, і сім священиків заграли на семи сурмах, ідучи за військом. Слідом за ними рухався ковчег заповіту, який несли священики-левіти (Нав. 3:3). Решта ізраїльтян замикали стрій (Нав. 6:8—9).

Таким чином вони обходили навколо укріпленого міста один раз у день упродовж шести днів, що ніяк не позначилося на укріпленнях.

Проявляючи абсолютне терпіння та слухняність, ізраїльтяни відновлювали шляхом тангам шестиденний період створення, захоплений сатаною. Після того як вони, зберігаючи віру, пройшли шестиденний період, на сьомий день сім священиків, сурмлячи в сім сурм, обійшли сім разів навколо стін міста, і тоді Ісус Навин сказав народу: «Закричіть, бо Господь віддав вам це місто!» (Нав. 6:16).

За його командою люди закричали з усієї сили, і стіни міста впали.

Потім Ісус Навин почав атакувати ворога з непереборною силою. Усього він завдав поразки тридцяти одному царю (Нав. 12:9—24).

Протягом усієї історії віруючі люди, читаючи біблійні записи про Мойсея, думали, що в них описується лише життя Мойсея та історія Ізраїлю. Насправді ніхто так і не зрозумів, що в цих описах Бог хотів відкрити певні таємниці провидіння відновлення. Ісус указував на це, говорячи:«Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Іван. 5:19).

Шлях Мойсея також показує, що Боже призначення справджується для людини лише тоді, коли вона сама виконує свою частку відповідальності.

Боже призначення не може здійснитися завдяки людині, яка не справляється зі своєю часткою відповідальності, навіть якщо Сам Бог довіряє їй певну місію.

Наприклад, Бог призначив, що Мойсей поведе ізраїльтян у Ханаан, землю, «що тече молоком та медом», і велів йому виконати це. Проте коли Мойсей і його народ не виконали своєї відповідальності, тільки двоє з першого покоління ізраїльтян — Ісус Навин та Калев — увійшли в Ханаан. Усі інші померли в пустелі.

Шлях Мойсея показує абсолютність призначення Божої волі. Визначивши Свою волю, Бог абсолютно намагається втілити її в життя. Тому, коли Мойсей не зміг упоратися зі своєю відповідальністю, Бог призначив на його місце Ісуса Навина та діяв через нього з абсолютною рішучістю виконати Свою волю.

Шлях Мойсея показує, що чим більша місія доручається людині, тим із більшими випробуваннями вона зустрічається.

Див. також

• Адам і Єва
• Іван Хреститель
• Відкуплення або Спокута
• Християнство
• Мухамед
• Мун Сон Мьон

Джерела

• Виклад Принципу