До цього часу жило багато людей, які вважали, що смерть — це кінець життя, і думали: «Доживу до 70 чи 80 років і добре, потім помру — що ще треба». На шляху історії були люди, які глибоко замислювались про те якжити вічно. Вони цікавились, чи не існує якогось способу, щоб продовжити життя.
Ми знаємо, що святі, мудреці та безліч релігійних лідерів зупиняли себе на шляху, припиняли рух своїх душ та прагнення своїх сердець та запитували: «Куди ти прямуєш?» — намагаючись дати відповідь на це запитання. Такі люди далі всіх просунулися до відповіді на це запитання, але до цих пір ніхто не міг впевнено скомандувати: «Моє тіло, моя душа, мій серце, моє життя та моя ідеологія — все поспішало до цього місця.
Люди живуть на землі та після закінчення цього життя повинні повернутися у первісний, третій світ. Тому, щоб стати людиною, яка зможе прийти та жити в світі любові, ми повинні підготувати свої органи для дихання в тому світі.
Людське життя складається з трьох періодів: десять місяців, які ми проводимо в утробі, близько ста років у фізичному світі та вічного періоду в духовному світі. Коли ми подивимось на наше обличчя, воно складається з трьох стадій: рот, ніс та очі. Це відображає три стадії людського життя. Наш рот символізує період, коли ми знаходимося в утробі, який є матеріальним світом. Наш ніс представляє земний період, коли ми живемо в світі людей, а очі представляють небесний період в духовному світі.
Що таке смерть? Коли ми живемо на землі в оточенні повітря, це схоже на те, як ми плавали в утробі. Ми живемо закутані в повітря. Чи не так? Тоді що ж таке смерть? Смерть сама по собі це не щось незвичайне, це лише народження в третє життя. Саме ця мить і є моментом смерті. Якщо дивитися на це під таким кутом, то почуваєшся краще, вірно?
Всі ми, колись, повинні будемо, залишивши свої фізичні тіла, перейти в духовний світ. Тому нам, як людям, які живуть на землі, потрібно бути готовими до смерті. Ми повинні подолати всі труднощі в житті, щоб сформувати своє добре «я», своє друге «я», що житиме у вічному світі.
Куди ми повинні, врешті-решт, піти? У духовний світ. Що під цим мається на увазі? Зазвичай кажуть, що це — загробний світ, але це не так. Чому він не може бути загробним світом? Тому що він пов‘язаний з любов’ю. Саме тому, що той світ пов‘язаний з любов‘ю, він не являється загробним світом. Духовний світ почався завдяки істинній любові. Отже, коли ви займаєте положення істинної любові, то місце, де ви знаходитесь, стає духовним світом. Духовний і фізичний світи — єдині.
Зразковий шлях вічного життя однаковий як для дідусів і бабусь, так і для нащадків, які будуть жити через тисячу років, і навіть для тих, хто перебуває в духовному світі. Є парадні ворота, в які можуть пройти лише ті, хто жив заради інших, і вам потрібно знати, що там є сторожа.
Навіть якщо ви не хочете помирати, ви помрете, коли прийде час смерті. Серед тих, хто йде в духовний світ, є різні типи людей. Є такі, які йдуть туди після того, як прожили призначений для них час життя, а є ті, хто йде з життя занадто рано. Серед тих, хто переходить у духовний світ не проживши свій час життя, є ті, хто помер раніше в знак покарання, а є ті, хто помер рано, щоб відкупити гріхи свого народу та світу.
З чим ви повинні помирати? Ви повинні помирати, геть забувши про любов чи міцно пригорнувши її до себе? Чию любов ви повинні зберегти своєму серці, коли помираєте? Передусім ви повинні зберегти батьківську любов. Також вам потрібно зберегти подружню любов та любов дітей.
Якими будуть ваші останні слова до ваших дітей? Що ви їм скажете востаннє? Хіба можуть батьки сказати своїм дітям робити те, чого вони Життя людини та світ духу самі ніколи не робили? Такі батьки — це батьки, які просто використовують своїх дітей. Отже, якщо ви спочатку втілите це самі, а потім перед смертю скажете своїм дітям: «Я жив так, і мені немає чого соромитись, тож і ви так живіть», цей заповіт Бог збереже навіки. Ви впевнені, що перед смертю зможете залишити такий заповіт своїм нащадкам? Це — серйозне питання.
Коли один із учнів хотів піти додому, щоб поховати померлого батька, Ісус сказав йому: «Зостав мертвим ховати мерців своїх» (Лук. 9:60). Із цих слів Ісуса стає очевидно, що в Біблії є два різних уявлення про смерть та життя.
Перше уявлення про «смерть» означає припинення фізичного життя, як у випадку смерті батька учня, якого мали ховати. За такого розуміння «смерті» «життям» слід уважати такий стан фізичного тіла, при якому воно може здійснювати свої фізіологічні функції.
Друге уявлення про «смерть» стосується тих людей, які зібралися на похорон померлого, які, за словами Ісуса, самі були мертвими.
Він мав на увазі, що ті, хто знехтував ним, перебувають під володарюванням сатани і тому дуже далекі від сфери Божої любові. Друге уявлення про смерть не стосується закінчення фізичного життя. Воно означає залишити сферу Божої любові та впасти у сферу володарювання сатани. Відповідно, «життя» за такого розуміння «смерті» означає життя за волею Бога у сфері володарювання Його любові. Таким чином, навіть якщо фізичне тіло продовжує функціонувати, а людина, залишивши сферу володарювання Бога, перебуває під володарюванням сатани, то з точки зору своєї первозданної цінності вона мертва. Такий же висновок можна зробити і на основі слів Господа, звернених до тих віруючих, які не живуть за Його Словом: «Маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий» (Об’яв. 3:1).
Коли Ісус сказав: «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Іван. 11:25), він мав на увазі, що той, хто вірить у нього та перебуває у сфері Божої любові, буде жити. Навіть якщо фізичне тіло його помре та перетвориться на прах, його духовне «я» житиме під володарюванням Бога.
Ісус сказав: «Хто дбатиме зберегти свою душу, той погубить її, а коли хто погубить, той оживить її» (Лук. 17:33). Ці слова означають, що той, хто поступився волею Бога заради благополучного існування, мертвий, хоча фізично продовжує жити. І навпаки, той, хто пожертвує своїм фізичним тілом заради волі Бога, буде живий, адже навіть якщо його тіло розкладеться в землі, його духовне «я» вічно перебуватиме в любові Бога.
Жоден матеріальний живий організм не наділений вічною природою. Людина теж підпорядковується цьому принципу творення, її фізичне тіло не може існувати вічно. Якби люди мали вічно існувати в плоті на землі, навіщо тоді було Богу з самого спочатку створювати нематеріальний світ — місце перебування духовних «я» людей після їхньої смерті? Якщо гріхопадіння не стало причиною фізичної смерті, значить, насправді його наслідком стала смерть у значенні падіння під володарювання сатани.
Смерть у результаті гріхопадіння настала, коли прабатьки людства з’їли плід із дерева пізнання добра та зла. Якого виду смерть стала наслідком гріхопадіння? Створивши Адама та Єву, Бог не дозволив їм їсти заборонений плід, сказавши, що в день, у який вони їстимуть від нього, «Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут. 2:17).
Зважаючи на це застереження Бога, можна зробити висновок, що Адам і Єва дійсно померли в день, коли їли від плоду. Однак після гріхопадіння Адам і Єва продовжували жити на землі та народжували дітей, які, примножуючись, сформували сучасне розбещене суспільство. Ми можемо зробити висновок, що смерть, спричинена гріхопадінням, не означає закінчення фізичного життя, вона є переходом із царства «добра», де володарює Бог, у царство «зла», яким править сатана.
Див. також
Джерела