Духовне «я»

Духовне «я» — це нематеріальна субстанційна реальність, яка сприймається лише духовними чуттями і була створена як суб’єкт фізичного «я». Духовне «я» людини здатне безпосередньо спілкуватися з Богом і керувати нематеріальним світом та ангелами.

Зовнішньо духовне «я» ідентичне фізичному «я». Після того як людина залишає свою плоть на землі, вона переходить до нематеріального світу, де її духовне «я» живе вічно. Прагнення людини жити вічно викликане тим, що її істинна сутність — у її вічному духовному «я».

Дуальними властивостями духовного «я» людини є душа духу, яка є суб’єктом, і тіло духу, яке є об’єктом.

Душа духу — центральна частина духовного «я», місце, де перебуває Бог. Духовне «я» розвивається за рахунок дії віддавання та приймання між елементом життя (янсон), який приходить від Бога, і вітальним елементом (имсон), який приходить від нашого фізичного «я».

Духовне «я» не лише отримує вітальний елемент від фізичного «я», але й віддає йому певний елемент, який ми назвемо духовним елементом . Під впливом святого духу фізичне «я» людини значно змінюється: її переповнює безмежна радість і з’являються нові сили, за рахунок чого минають хронічні захворювання тощо. Це відбувається тому, що фізичне «я» отримує від духовного «я» духовний елемент.

Наше духовне «я» розвивається лише у взаємодії з фізичним «я».

Зв’язок між фізичним і духовним «я» схожий на зв’язок між деревом і його плодом. Коли душа тіла відповідає бажанням душі духу і фізичне «я» починає діяти у відповідності до мети душі духу, воно отримує духовні елементи від духовного «я» та стає втіленням добра. Відповідно, фізичне «я» повертає добрі вітальні елементи духовному «я», що сприяє його правильному розвитку в бік добра.

Життя на землі необхідно для вдосконалення духовного «я»

Душа духу направляє духовне «я» людини, яке розвивається шляхом взаємодії з її фізичним «я», проходячи через три послідовні стадії у відповідності до принципу творення. Духовне «я» на стадії формування називається духом формування, на стадії росту — духом життя, на стадії завершення — божественним духом.

Проте це не означає, що духовне «я» досягає досконалості автоматично. Ваше духовне «я» досягне повної зрілості тільки тоді, коли протягом земного життя ви досягнете повної єдності між душею та тілом, практикуючи істинну любов.

Чутливість духовного «я» людини розвивається тільки через взаємодію з її фізичним «я».

Таким чином, усі якості духовного «я» людини розвиваються під час її фізичного життя: духовне «я» грішної людини може бути як зіпсоване злом через її гріховні вчинки на землі, так і очищене через спокуту гріха протягом фізичного життя. Тому, щоб принести спасіння грішному людству, Ісус повинен був прийти на землю в плоті. Отже, наше життя на землі повинне бути життям добра.

Куди відправиться духовне «я» людини після смерті, визначає не Бог, а саме духовне «я».

За первісним задумом, людина була створена для того, щоб, досягнувши досконалості, вільно дихати любов’ю Бога. Але внаслідок скоєння гріха духовне «я» людини нездатне відчути любов Бога в усій її повноті. Такому недосконалому духовному «я» боляче перебувати в присутності Бога, Суб’єкта досконалої любові. Тому воно з власної волі обирає пекло — місце, найбільш віддалене від Божої любові. Оскільки духовне «я» людини було створене так, що може розвиватися тільки на основі взаємодії з її фізичним «я», розмноження духовних «я» відбувається одночасно з розмноженням фізичних «я» впродовж життя людей у плоті.

Душа людини з точки зору стосунків між душею духу і душею тіла

Стосунки між душею духу і душею тіла — це стосунки між сонсан і хьонсан. Уступаючи в дію віддавання та приймання, центром якого є Бог, вони утворюють об’єднане діюче ціле, яке спрямовує духовне і фізичне «я» до гармонійної єдності і втілення мети творення. Це об’єднане ціле і є душею людини.

Совість — це отримана при створенні здатність душі людини завжди направляти її до того, що вона вважає добром.

Однак через гріхопадіння люди втратили знання про Бога і не можуть пізнати абсолютний еталон добра. Тому вони нездатні встановити абсолютні критерії суджень для своєї совісті. Оскільки критерії добра змінюються, уявлення про те, що значить жити по совісті, теж змінюється. Через це навіть між людьми, які живуть по совісті, часто виникають конфлікти та протистояння.

Не знаючи абсолютного еталону добра, совість людини направляє її до того, що вона вважає добром, але ці критерії добра можуть відрізнятися від первозданного еталону. Однак первозданна душа протистоїть цьому і впливає на совість, направляючи її на істинний шлях. Доки наші душа тіла і душа духу перебувають під впливом сатани, у процесі сусучагьон вони утворюють об’єднане діюче ціле, яке називається злою душею. Вона спрямовує людину робити зло. Первозданна душа і совість людини протистоять бажанням злої душі, допомагаючи людині відокремитися від сатани і повернутися до Бога, відмовитися, таким чином, від зла і наблизитися до добра.

У стосунках між духовним «я» людини та її фізичним тілом перше відіграє важливішу роль.

Приблизно через сто років фізичне тіло зникає, тоді як дух, знаходячись поза часом та простором, існує вічно. Як би людина гарно не вдягалася чи харчувалася, вона неодмінно помре. Отже, до того як відправитися до духовного світу, ви повинні гармонійно поєднати фізичний та духовний аспекти свого життя та стати досконалою особистістю, в якої єдині душа й тіло.

Іншими словами, на вас лежить відповідальність за те, щоб ваше духовне «я» досягло досконалості у фізичному тілі на землі, у матеріальному світі.


Див. також


Джерела

  • Виклад Принципу

© Originpedia