На основі дія «початок-розділення-єдність» дуальні властивості початку, який є центром, розділяються на два субстанційні об’єкти, що займають положення суб’єкта та об’єкта, які потім стають одним цілим. Отже, коли кожен із цих елементів утілює самтесанмокчок, утворюється чотирьохпозиційна основа.
Чотирьохпозиційна основа — джерело числа «чотири». Воно також є джерелом числа «три», оскільки виникає в результаті втілення мети трьох об’єктів.
Чотирьохпозиційна основа — це фундаментальна основа добра, завдяки якій утілюється мета творення. Це фундаментальна основа, що породжує всі необхідні для існування сили та дає Богу можливість перебувати в усьому творінні. Таким чином, створення чотирьохпозиційної основи — незмінна мета творення Бога.
Коли елемент творіння шляхом утілення мети трьох об’єктів на основі дії «початок-розділення-єдність» створює чотирьохпозиційну основу, він починає коловий або сферичний рух. Це дає йому можливість існувати в тривимірному просторі. Поговоримо тепер про те, чому так відбувається. На основі дії «початок-розділення-єдність» дуальні властивості Бога розділяються і втілюються як два Його субстанційні об’єкти, один — у ролі суб’єкта, а інший — об’єкта. Коли об’єкт відповідає суб’єкту і створює умова для взаємодії, він уступає в центрі з суб’єктом у сусучагьон завдяки силі віддавання (відцентровій силі) і силі приймання (доцентровій силі).
Суб’єкт і об’єкт, які, поєднавшись, утворюють субстанційний об’єкт Бога, також наділені дуальними властивостями, кожна з яких теж здійснює коловий рух за принципом дії віддавання та приймання. Таким чином, у цьому субстанційному об’єкті в постійному коловому русі перебувають суб’єкт та об’єкт, у середині яких також відбувається коловий рух. Іноді ці два колові рухи можуть відбуватися в одній площині, однак, як правило, кут обертання об’єкта навколо суб’єкта постійно змінюється, у результаті чого коловий рух перетворюється на сферичний. Отже, усе у творінні, завершивши чотирьохпозиційна основа, бере участь у коловому та сферичному русі, існуючи, таким чином, у трьох вимірах.
Розгляньмо як приклад людину. Тіло — об’єкт душі людини — створює умову для взаємодії із душею і вступає з нею в дію віддавання та приймання. Образно кажучи, тіло, обертаючись навколо душі, стає з нею одним цілим. Ставши об’єктом Бога, душа починає обертатися навколо Нього, і вони досягають гармонійної єдності. Тільки коли тіло об’єднується з такою душею, у людині починають відображатися дуальні властивості Бога, і вона, ставши Його субстанційним об’єктом, утілює мету творення. Тіло і душа також наділені дуальними властивостями, завдяки чому в них відбувається безперервний рух. У результаті цього коловий рух, породжений сусучагьоном між душею і тілом, постійно змінює кут свого обертання навколо Бога і стає сферичним.
Сучасна наука вважає, що найдрібнішою складовою матерії є елементарна частинка, яка складається з енергії.
Розглядаючи індивідуальні істинні тіла різних рівнів матеріального світу з точки зору мети їхнього існування, можна дійти висновку, що енергія існує для того, щоб утворити елементарну частинку, яка у свою чергу формує атом, атом — молекулу, молекула — якийсь різновид матерії, а матерія — Всесвіт загалом. Виходить, що мета дії енергії полягає у створенні частинки, мета частинки — у створенні атома, мета атома — у створенні молекули, мета молекули — у створенні матерії, а мета матерії полягає у формуванні Всесвіту.
Чотирьохпозиційна основа розвивається в усіх чотирьох напрямках: на північ, південь, схід і захід. Без любові розвиток не можливий. Ця любов не належить лише Адаму чи Єві, вони обоє повинні поєднатися з Божою любов’ю, досягнувши єдності між собою, що одночасно передбачає і їхню подружню любов, і любов їхніх дітей. Мета трьох об’єктів, як ми її зазвичай називаємо, з точки зору Адама, означає, що Бог, його дружина і діти є його об’єктами. Це називається сферою дванадцяти об’єктів, оскільки, якщо три об’єкти помножити на чотири позиції, то вийде дванадцять об’єктів (3×4=12). Це також називається трьома об’єктами чотирьох позицій, в центрі яких любов.
Ми вже знаємо, що чотирьохпозиційна основа, у якому на основі дії «початок-розділення-єдність» утілюється мета трьох об’єктів, починає здійснювати сферичний рух, центром якого є Бог, і, таким чином, досягає абсолютної єдності з Ним. У результаті закладається фундаментальна основа, завдяки якій Бог може взаємодіяти з усіма елементами творіння, і вони можуть отримувати всю енергію, необхідну для свого існування. У світі, де втілено мету творення, будь-яке індивідуальне тіло є відображенням первісних сонсан і хьонсан Бога і, починаючи сферичний рух, створює фундаментальну основу для взаємодії з Богом. Таким чином, Бог — усюдисущий, тобто присутній у всьому творінні, що досягло єдності з Ним.
Для продовження існування свого виду живі організми повинні розмножуватися. Примноження здійснюється шляхом дії «початок-розділення-єдність» на основі дія віддавання та приймання. Наприклад, рослини розвиваються з насіння; у результаті дії віддавання та приймання між тичинкою і маточкою виникає нове насіння — і, таким чином, продовжується той чи інший вид. У тварин самець і самиця виростають і, вступаючи один з одним у дію віддавання та приймання, дають життя дитинчаті. Поділ усіх рослинних і тваринних клітин також відбувається на основі дії віддавання та приймання. Якщо тіло людини, діючи відповідно до певної мети, яку визначає душа, вступає з нею в дію віддавання та приймання, у цієї людини з’являються однодумці. Якщо вони гармонійно взаємодіють (добре віддають і добре приймають), їхній колектив росте.
Усьому, що є у Всесвіті, необхідна енергія для існування. Вона виникає тільки завдяки ді] віддавання та приймання. Однак для того, щоби вступити у взаємодію, усе в творінні повинне мати парний елемент. Тому для того, щоб вироблялася необхідна для існування енергія, будьщо повинне мати дуальні властивості, які займають положення суб’єкта і об’єкта і між якими відбувається дія віддавання та приймання.
Будь-який рух по прямій урешті-решт затухає, і будь-який елемент творіння чи істота, які рухаються таким чином, не можуть існувати вічно. Отже, задля вічного існування все має обертатися, а обертання неможливе без сусучагьон між суб’єктом і об’єктом. Щоб існувати вічно, навіть Бог має дуальні властивості. Відповідно, для того, щоби світ творіння теж міг існувати вічно та, відображаючи вічну природу Бога, бути Його вічним об’єктом, він повинен мати дуальні властивості. Час також не має кінця, оскільки він циклічний.
Див. також
Джерела