Просвітництво — це історична епоха та інтелектуальний рух, що охоплював приблизно XVII–XVIII століття в Європі. Цей період характеризувався активним розвитком науки, філософії, освіти та культури, а також прагненням до раціонального мислення, критичного підходу до суспільства і відкидання традиційних догм та авторитетів.
Просвітництво наголошувало на ролі розуму, розвитку людського розуму, оцінюванні творчості людського інтелекту.
Хоча воно зосереджувалося на розвитку інтелекту та розуму до певної міри заради самого процесу, не зовсім спрямоване на досягнення волі Божої, Просвітництво відволікало увагу від надприродних діянь Ісуса та зосереджувалося на його етичному вченні, на чомусь, що люди могли зрозуміти, на чомусь розумному та прийнятному.
Це підхід Просвітництва до вчень Ісуса, фокус на його етичних вченнях.
Просвітництво внесло значний внесок у розвиток сучасних ідей про права людини, демократію та науковий прогрес.
Французькі філософи епохи Просвітництва висловлювали сумніви не лише у релігії, але й у традиційному уявленні про Бога як особисту істоту, яка втручається в життя людини, творить чудеса та визначає історію за допомогою Провидіння.
П'єр Бейль, один із піонерів Просвітництва, направляв свої атаки на релігійні обмеження та догми. У своєму “Історико-критичному словнику”, яким філософи XVIII століття користувалися як орієнтиром, він створив систематичний перелік всіх помилок і злочинів, скоєних в історії Західного християнства. Критика Вольтера була різкою і частково вульгарною. Для нього релігія автоматично призводила до фанатизму. Замість того, щоб концентруватися на потойбічних справах, люди повинні були шукати щастя в цьому світі.
Філософія Дідро була матеріалістичною і атеїстичною. Для нього, якщо Бог існував, зла б не існувало. У його гедоністичному світогляді мораль була пов'язана із фізичним задоволенням, а зло — із стражданням. Д'Гольбах був запальним противником релігії. Він розглядав релігію, особливо християнство, як джерело усього людського нещастя.
До початку XVIII століття він зруйнував істини, які зберігалися історією й традиціями. Усе в людському житті оцінювалося лише з точки зору розуму або емпіричного спостереження, а те, що відносилося до категорії ірраціонального чи неземного, зокрема віра в Бога й Біблія, геть відкидалося. Енергія людини була вузько направленою в бік практичного життя.
Такою була ідеологія Просвітництва, яке виникло на основі двох течій, емпіризму й раціоналізму, і стало рушійною силою Великої французької революції.
Див. також
Джерела