Матеріалізм — це ключовий напрям у філософії, який відповідає на основне філософське питання, вважаючи, що основою всього є матеріальний світ, природа, реальне існування, тоді як дух, свідомість та ідеальне вважаються похідними та вторинними.
Арістотель (384-322 до н.е.) стверджував, що субстанція є індивідуальною сутністю, яка складається з “форми” (ейдос), що є сутністю речі та надає субстанції властивості, та “матерії” (гіле), яка є матеріальним елементом і має потенціал для форми та властивостей - іншими словами, це є динаміс.
За Арістотелем, кінцевою причиною форми та матерії є “чиста форма” та “первинна матерія” і він розглядав чисту форму як Бога. (Але цей бог не той самий Бог, що і в християнстві.) Первинна матерія не має жодного визначення та позбавлена будь-якої форми чи властивості; вона існувала поза Богом з самого початку.
Тома Аквінський (1225-1274), найважливіша постать схоластики, прийняв поняття Арістотеля про форму та матерію, а також про чисту форму (Бога) і первинну матерію.
Однак він відкинув думку Арістотеля про те, що первинна матерія існувала поза Богом з самого початку; натомість він прийняв точку зору, запропоновану Августином, про те, що Бог створив матерію (точніше кажучи, первинну матерію) з нічого, а потім створив світ.
Рене Декарт (1596-1650) вважав, що сутність духу (розуму) полягає в мисленні, а сутність матерії (тіла) - в просторовості, розглядаючи дух і матерію як субстанції, абсолютно незалежні одна від одної. Він вважав сутністю матеріальних об'єктів довжину, ширину, глибину тощо – і називав це просторовістю.
Декарт пропагував механістичний погляд на природу, стверджуючи, що кожна зміна в природі, яка складається з матеріальних об'єктів, викликана рухом матеріальних об'єктів.
Погляд на матерію сера Ісаака Ньютона (1642-1727) вважається найбільш представницьким серед наукових поглядів XVII та XVIII століть. Він розглядав матерію як складову з однорідних крайніх частинок; на відміну від механіцизму, який брав до уваги лише форму та розмір частинок, Ньютон також сприймав гравітацію в частинках.
Хоча він не зміг визначити причину гравітації, він припустив існування ефіру як середовища, через яке працює гравітація, думаючи, що гравітацію можна пояснити як щось матеріальне.
Ньютон розглядав Всесвіт як величезну машину, яка працює через певний вид руху. Він ідентифікував Бога як творця цієї машини та того, хто регулює її рух.
У XIX столітті погляди на матерію попередніх двох століть — а саме, що матерія складається з однорідних крайніх частинок — розвинулися в теорію молекул Авогадро (1811), яка починалася з теорії атома Дальтона (1808). Потім поступово були роз'яснені атомні та молекулярні властивості матерії.
Під впливом погляду, що природні явища є проявом однієї фундаментальної сили, погляду, запропонованого німецькою природною філософією,Ганс Ерстед розвинув гіпотезу взаємодії між електричними та магнітними явищами. Він підтвердив цю взаємодію у експерименті, в якому електричний струм змусив магнітну стрілку рухатися (1820). Крім того, відкриття Фарадея електромагнітної індукції (1831) роз'яснило, що електричний струм може бути генерований магнітною дією. Таким чином, взаємозв'язок між електрикою та магнетизмом поступово став зрозумілим.
Коли Джеймс Максвелл запропонував теорію електромагнетизму (1871), встановлюючи існування електромагнітних хвиль, було зроблено висновок, що світло саме по собі є електромагнітною хвилею; врешті-решт це було експериментально підтверджено, таким чином спростовуючи теорію існування ефіру, який вважався середовищем для поширення світла.
Маркс та Енгельс розвинули діалектичний матеріалізм на основі французького матеріалізму XVIII століття, матеріалізму Феєрбаха та діалектики Гегеля. Вони розглядали матерію як “матерію в русі”. Виходячи з наукового погляду на матерію того часу, вони вважали, що матерія складається з найдрібніших часток, які не можуть бути далі поділені - тобто молекул, атомів та часток ефіру.
Однак різкі зміни в науковому погляді на матерію на початку 20-го століття змусили марксистів змінити своє бачення матерії. Деталі можна знайти в книзі Леніна “Матеріалізм і емпіріокритицизм” (1909 рік). Ленін написав цю книгу незабаром після невдачі першої революції (1905-1907 роки). У той час все більше марксистів проявляли інтерес до ідей емпіріокритицизму Р. Авенаріуса з Німеччини та Махізму Ернст Мах з Австрії.
Цей ідеологічний безлад погіршився через зруйнування, завдяки прогресу природничих наук, погляду на матерію, який панував до 19-го століття, де атом вважався незмінним, останнім елементом матерії.
Зруйнування пануючого погляду на матерію змусило людей підозрювати, що сама матерія може зникнути, що, здавалося, виправдовувало емпіріокритицизм та махізм.
Іншими словами, попередній погляд на матерію був розбитий теорією Резерфорда про перетворення радіоактивних елементів (1903 рік), квантовою гіпотезою Планка (1900 рік), теорією Ейнштейна про кванти світла (1905 рік) тощо.
Згідно з теологією об’єднання, кінцевим джерелом Всесвіту є Бог, який є об'єднаною істотою (гармонійною істотою) первинного сонсан та хьонсан. Первинний сонсан є кінцевою причиною сонсан усіх створінь; і первинний хьонсан є кінцевою причиною хьонсан усіх створінь.
Сонсан створінь означають невидимі, внутрішні функції чи якості - такі як людський розум, інстинкт тварин, життя рослин, фізико-хімічні функції мінералів тощо; а хьонсан створінь відносяться до видимих зовнішніх аспектів створінь - таких як форма, структура, маса і так далі.
Аристотель уявляв Бога як “чисту форму”, а Тома Аквінський, який представляв пік схоластики в середньовіччі, мав погляд, схожий на Аристотеля; однак, з точки зору теології об’єднання, вони зрозуміли лише первинний сонсан Бога. В Богові має існувати якийсь аспект, який стає причиною матерії у створеному світі.
Отже, з точки зору теології об’єднання, походження Всесвіту не є лише розумом або матерією (тобто енергетичним елементом) саме по собі, але радше об'єднаною істотою, де ментальний елемент і енергетичний елемент стали одним. Іншими словами, можна сказати, що походження Всесвіту є деяким ментальним елементом з енергетичною складовою, або що це деякий енергетичний елемент (попередня енергія) з ментальною складовою.
Кожне створіння є результатом взаємодії (дія віддавання та приймання) між первинним сонсан і первинним хьонсан. Оскільки кожне творіння відображає дуальні характеристики Бога, його називають “індивідуальним істинним тілом”.
Відповідно, елементарні частинки, атоми, молекули тощо, які складають матерію у створеному світі, є всі індивідуальними істинними тілами, кожна з яких містить дуальні характеристики сонсан та хьонсан.
Світ творіння складається з незліченних індивідуальних істинних тіл, які від нижчого до вищого рівня взаємодіють одне з одним у встановленому порядку. Людина серед них займає найвище положення. Кожне індивідуальне істинне тіло здійснює сферичний рух; при цьому тіла, які перебувають на нижчому рівні розвитку, є об’єктами тих, що перебувають на вищому рівні.
Центром сферичного руху об’єкта є індивідуальне істинне тіло, яке перебуває на вищому рівні розвитку і діє як суб’єкт. Схожим чином центри безлічі індивідуальних істинних тіл на рівні символу пов’язані один з одним від нижчого до вищого рівнів.
Людина, індивідуальне істинне тіло на рівні образу, перебуває на вищому рівні і є центром для всіх індивідуальних істинних тіл на рівні символу.
Оскільки маса та енергія еквівалентні згідно з фізикою 20-го століття, елементарні частинки, найменші одиниці матерії, розглядаються як походження від енергії. До речі, якщо ми припустимо, що Всесвіт почався з енергії, тоді ми повинні припустити, що в ній не було мети або задуму, розглядаючи це питання з матеріалістичної точки зору. Тому, коли елементарні частинки походять від енергії, і оскільки їх поява відбулася випадково, ці частинки повинні були бути незліченно різноманітними, з великим розмаїттям маси та розміру.
Цей факт зовсім не можна пояснити матеріалізмом. Єдиний спосіб вирішити це питання - це вважати, що енергія спочатку мала мету (ментальний елемент).
Більше того, якщо хтось визнає, що дух і матерія абсолютно гетерогенні, виникає проблема, як можлива взаємодія між ними. Навпаки, кажучи, що в матерії є ментальний елемент, а в розумі - матеріальний, не виникає проблеми пояснення взаємодії між розумом і матерією (або між духом і тілом).
Розглядаючи індивідуальні істинні тіла різних рівнів матеріального світу з точки зору мети їхнього існування, можна дійти висновку, що енергія існує для того, щоб утворити елементарну частинку, яка у свою чергу формує атом, атом — молекулу, молекула — якийсь різновид матерії, а матерія — Всесвіт загалом.
Виходить, що мета дії енергії полягає у створенні частинки, мета частинки — у створенні атома, мета атома — у створенні молекули, мета молекули — у створенні матерії, а мета матерії полягає у формуванні Всесвіту.
Матеріалізм ухоплює лише один аспект походження Всесвіту. Тобто, з точки зору теології об’єднання, можна сказати, що матеріалізм ухоплює лише первинний хьонсан дуальних характеристик Бога. Ментальний елемент, що міститься у матерії, відноситься до мети, закладеної в ній, та до елементу, який реагує на інтелект, емоції та волю розуму; а матеріальний елемент, що міститься в розумі, відноситься до фізичної енергії або сили.
Див. також
Джерела