Бог дав Ною благословення «Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!» (Бут. 9:7), так само, як раніше благословив Адама (Бут. 1:28). У цьому розумінні Ной був другим прабатьком людства.
Ной був покликаний у часи, коли «зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась… насильством» (Бут. 6:11). Терплячи всілякі знущання й висміювання, він присвятив сто двадцять років життя будівництву ковчега — не на рівній місцевості, а на вершині гори, проявляючи абсолютну слухняність Божому дорученню. Це стало передумовою, завдяки якій Бог отримав можливість здійснити промисел суду через потоп, у центрі якого стояла сім’я Ноя.
За родоводом Ной був нащадком Сифа, обраного на місце Авеля «І пізнав Адам ще свою жінку, і сина вона породила. І назвала ймення йому: Сиф, бо Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн.»(Бут. 4:25). Більше того, Ной був праведною людиною в очах Бога «Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.»(Бут. 6:9). З цих причин він отримав право сам зробити символічне приношення Богу — побудувати ковчег.
Об’єктом для умови, за допомогою якого Ной повинен був відновити основи довіри, був ковчег. Він мав глибоке символічне значення. Коли ковчег було побудовано, Бог судив світ сорокаденним потопом.
Ковчег був побудований у три палуби, які символізували дім, у якому може жити Бог, створений через три стадії періоду розвитку.
Вісім членів сім’ї Ноя, які ввійшли в ковчег, представляли вісьмох членів сім’ї Адама, які, опинившись під владою сатани, мали бути відновлені шляхом спокути. Таким чином, ковчег символізував дім, у якому може жити Бог; Ной, його господар, символізував Бога; члени його сім’ї — людство; а тварини, узяті в ковчег, символізували весь світ творіння.
Потоп розпочався через сім днів після того, як Бог через Ноя сповістив про суд потопом (Бут. 7:10).
Згідно з принципом творення, люди були створені так, щоб мати лише одного господаря. Відтоді як люди опинилися у сфері залежності від сатани, сповненій морального розкладу й розпусти, Бог, щоб мати стосунки з ними, повинен був зайняти положення другого господаря, що суперечить Принципу. Отже, Бог здійснив суд потопом, знищивши все людство, яке було об’єктом сатани, щоб утвердити сім’ю, яка мала б стосунки лише з Ним.
Щоб установити період відкуплення для відновлення числа десять та повернути свій промисел до початку, коли Божа воля повинна була виповнитися через Адама, Бог покликав Ноя через десять поколінь після Адама. До того ж, оскільки метою відновлення є завершення чотирьохпозиційної основи, Бог визначив кожному з цих десяти поколінь пройти період відкуплення із метою відновлення числа чотири. Загалом період від Адама до Ноя був періодом відкуплення для відновлення числа сорок.
Однак через моральну розпусту людей того часу в цей період відкуплення числа сорок утрутився сатана. Промисел Ноєвого ковчега став новою спробою Бога в завершенні чотирьохпозиційну основу. Тому Бог визначив, що період суду потопом повинен складати сорок днів, як період відкуплення для відновлення числа сорок, яке було захоплене сатаною.
У Біблії написано, що наприкінці сорокаденного потопу Ной випустив із ковчега крука й голуба (Бут. 8:6—7). Ной випустив крука і «літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі» (Бут. 8:6—7).
У Біблії написано, що, коли Хам побачив свого батька, який лежав голим у наметі, він засоромився цього і відчув невдоволення. Він передав свої почуття братам, Симу та Яфету, і ті, піддавшись впливу Хама, відчули сором від наготи батька, відвернули обличчя, щоб не бачити цього видовища, задкуючи підійшли до нього і прикрили його тіло одежою.
Цей учинок, певно, був гріховним, оскільки Ной прокляв сина Хама, пророкуючи, що той буде рабом його братів (Бут. 9:20—25).
Щоб зрозуміти це, згадаймо спочатку, що таке гріх. Сатана не здатний проявити силу свого існування й дії, доки не знайде собі об’єкта, з яким може створити умову для взаємодії і на цій основі вступити в стосунки віддавання та приймання. Тому кожного разу, коли людина створює умову для вторгнення сатани, це означає, що вона таким чином ставить себе в положення об’єкта сатани, дозволяючи останньому діяти. У цьому й полягає гріх.
Після створення невинні серця Адама і Єви були довірливо відкриті і близькі одне до одного; їм абсолютно нічого було приховувати від Бога. Ми можемо це ясно зрозуміти зі слів Біблії, у яких говориться, що вони не соромилися своєї наготи (Бут. 2:25).
Однак після гріхопадіння Адам і Єва відчули сором і прикрили свої тіла нижче поясу фіговими листками; вони сховалися за деревами, боячись, що Бог побачить їх (Бут. 3:7—8). Цей сором свідчив про їхній внутрішній стан після того, як вони вступили в кровний зв’язок із сатаною, вчинивши гріх своїми статевими органами. Вони прикрили статеві органи й сховалися від Бога, бо усвідомили, що скоїли злочин, уступивши в кровний зв’язок із сатаною.
Однак сини Ноя посоромилися наготи свого батька і прикрили його тіло. Ця обставина була рівнозначною визнанню того, що між ними й сатаною, як і в сім’ї Адама після гріхопадіння, існував ганебний кровний зв’язок, через що вони були не гідними постати перед Богом.
Див. також
Джерела